Можна дов­го вести дис­кусії, хто за що у місті від­по­ві­дає, і хто, що й кому винен. А мож­на про­сто жити з від­кри­тим для добра сер­цем і тво­ри­ти його без огля­ду на інших. Це щастя, коли є кому під­т­ри­ма­ти руки – і тим, хто добра потре­бує, і тим, хто його тво­рить.